Понедельник, 22.10.2018, 02:51
Приветствую Вас Гость

АДВОКАТЫ ОДЕССЫ

Скарга на податкове повідомлення – рішення - Образцы документов

[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
  • Страница 1 из 1
  • 1
Образцы документов » Документы » Административное право » Скарга на податкове повідомлення – рішення
Скарга на податкове повідомлення – рішення
kudmanДата: Вторник, 16.08.2011, 10:46 | Сообщение # 1
Подполковник
Группа: Администраторы
Сообщений: 149
Репутация: 0
Статус: Offline
Державна податкова адміністрація
Херсонської області
73000, м. Херсон, п-кт Ушакова, 75

ПСП «»
73000, м. Херсон,
ул.
Адреса офіса:
73000, м. Херсон, вул. _______________

Скарга
на податкове повідомлення – рішення
від ________________

З __________ по ___________ р. Державною податковою інспекцією у м. Херсоні було проведено планову виїзну документальну перевірку приватного сільськогосподарського підприємства «_______» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.10 р. по 31.12.10 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10 р. по 31.12.10 р. За результатами цієї перевірки складено Акт № ___________ від ---------р.
На думку перевіряючих, наше підприємство порушило:
ст. 3, ст.4, п.п.7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.2, 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», (зі змінами та доповненнями) та ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі _______________ грн., у т.ч.:
за січень 2010 року у сумі 129 143 грн.;
за лютий 2010 року у сумі
грн.;
за березень 2010 року у сумі грн.;
за червень 2010 року у сумі грн.;
за липень 2010 року у сумі грн.;
за серпень 2010 року у сумі грн.;
за вересень 2010 року у сумі грн.;
за жовтень 2010 року у сумі грн.;
за листопад 2010 року у сумі грн.;
за грудень 2010 року у сумі __ грн.

_______2011 року ПСП «» отримало від ДПІ у м. Херсоні податкове повідомлення – рішення № від _______2011 року, згідно з яким орган державної податкової служби зобов’язав ПСП «________» вчинити певні дії, а саме: з урахуванням штрафних сплатити на бюджетний рахунок суму податкового зобов’язання у розмірі _____________________грн. З котрих за основним платежем сума грошового зобов’язання становить ___ грн. та ______ грн. штрафних санкцій.
Позовна заява до суду про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення ДПІ у м. Херсоні № від _______2011 року не подавалася.
Вважаю вищезазначене податкове повідомлення – рішення незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що договором є домовленість двох спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК).
Згідно ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Ч. 2 ст. 215 ЦК встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до приписів статті 228 ЦК правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Тобто визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення. Так, наприклад, ще в постанові від 04.09.2007 року по справі №07/97 Верховний Суд України при вирішенні справи щодо нікчемності правочину зазначив: «... у даному випадку судам слід було дослідити чи були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету. Проте цю обставину суди не досліджували, хоча вона має правове значення».
Для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, необхідно довести наявність наміру на таке порушення.
Однак, про якийсь намір (а це суб'єктивна складова) мова в акті податкової, яка визнає правочини нікчемними, не йде. А якщо навіть згадується, то у формі припущень, які не мають доказової сили. Тобто твердження про нікчемність правочину зроблені за відсутності чи недоведеності наміру на порушення публічного порядку, а отже вже через це є необґрунтованими.
За законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності – тобто відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).
Правомірність саме такого підходу підтверджується судовою практикою. Так, розглядаючи справу №8/140, Верховний Суд України ще 6 квітня 2004 року прийняв постанову, в якій, зокрема, вказано наступне: «Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини не відбулося повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Коли це не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів».
ВСУ при перегляді судового рішення прийшов до висновку, що невиконання особою свого зобов'язання щодо сплати податку не тягне відповідальність та негативні наслідки для її контрагентів.
Наведена вище судова практика на рівні ВСУ важлива, зокрема тому, що ст. 244-2 КАС встановлено, що рішення ВСУ прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
Відповідно ігнорування правової позиції Верховного Суду України при застосуванні відповідних норм Закону про ПДВ є прямим порушенням вимог законодавства.
Варто наголосити, що вищенаведена позиція цілком і в повній мірі відповідає міжнародній судовій практиці, зокрема, практиці Європейського суду з прав людини.
Посилання на судову практику Європейського суду з прав людини є доцільним зважаючи на те, що відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини застосовується в Україні як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини 9 січня 2007 року прийняв рішення на користь заявника і визнав порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України». У п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».
Далі у п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».
У п. 71 рішення від 22.01.2009 року Європейський суд з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії дійшов до наступного висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Неможливість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини.
Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.
З цього приводу варто також звернути увагу на узагальнення практики Вищого адміністративного суду України з даного питання, що викладена в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11: «Оцінюватися при досліджені факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг, який декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».
Крім того варто зазначити, що відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Таким чином, застосовуючи тлумачення змісту договорів, роблячи висновок про їх неправомірність (недійсність), податковий орган вийшов за межі своїх повноважень, визначених Законом України «Про державну податкову службу в Україні».
Виключний перелік прав органів державної податкової служби визначений ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Цим переліком не передбачено повноваження податкового органу тлумачити зміст правочинів платників податків, встановлювати дійсність чи недійсність окремих правочинів. Крім того, податковий орган навіть не має права звертатися до суду з цих питань. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України усі державні органи мають діяти відповідно до закону, в межах своїх повноважень і в порядку, передбаченому законом. Але податковим органом ці вимоги грубо порушені, що дає підстави вважати висновки акту перевірки та рішення про накладення штрафу неправомірними.
Також вважаємо, що ми є добросовісними платниками податку на додану вартість у тих випадках де це прямо встановлено законом та не зобов’язанні нести жодної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов’язку щодо їх сплати іншими платниками податків.
З огляду на зазначене вважаємо, що податковий орган, довільно трактує встановлені норми цивільного та господарського права України, а також фіскальні закони. Встановлені під час перевірки фінансово-господарської діяльності ПСП «_______» і відображені у висновках Акта перевірки № _______ від _______.2011 року та накладення податковим повідомленням-рішенням від ___________ 2011 р. № _________ суми грошового зобов’язання не ґрунтуються на Законі і не підлягають задоволенню з боку нашого підприємства, оскільки жодних порушень не допущено, так як порушення зазначенні у висновках ґрунтуються та витікають з начебто ряду мнимості укладених правочинів на думку лише податкового органу та нічим не доказані і не мають під собою правового підґрунтя.
Відповідно до статті 55.1. Податкового кодексу України, податкове повідомлення - рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Згідно ст. 56.4. Податкового кодексу України, під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 8, 61, 129 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 86 розділу II Податкового кодексу України та «Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року, ст.ст. 17, 21, 56 Податкового Кодексу України, -

ПРОШУ:
1. Податкове повідомлення – рішення ДПІ у м. Херсоні від ____________ 2011 р. № ____________ скасувати повністю.
2. Рішення (відповідь) за розглядом скарги надіслати ПСП «______» за адресою: 73000,м. Херсон, вул. ___________

Додатки:
1. Копія Акта перевірки ..
2. Копія податкового повідомлення – рішення від .
3. Копія поштового конверта.

« » _______ 2011р. Директор ПСП
 
Образцы документов » Документы » Административное право » Скарга на податкове повідомлення – рішення
  • Страница 1 из 1
  • 1
Поиск:

Форма входа
Поиск
Друзья сайта
  • Новотроицкий район
  • Каланчакский район
  • Чаплинский район
  • Block title
    Херсон
    Block title
    Copyright MyCorp © 2018 | Бесплатный конструктор сайтов - uCoz